вівторок, 12 грудня 2017 р.

Хрещення Русі або релігійна реформа 988 року

Розуміючи, що держава, яка сповідує язичництво, не сприймається на Європейській арені серйозно, він вирішив об’єднати все населення під знаменами однієї віри.


Князь Володимир Великий вибирав майбутню релігію з декількох можливих варіантів: іслам, буддизм, юдаїзм, християнство. Вибір саме християнської віри був обумовлений такими факторами як:
  • Іслам забороняв вживати алкоголь, а князь полюбляв влаштовувати банкети.
  • В юдаїзмі немає інституту єдиної держави.
  • В буддизмі не існую єдиного Бога, а йому був потрібен єднальний фактор.
  • Християнська спільнота була в Києві ще з часів князів Аскольда і Діра, до того ж християнство ставило Русь на один рівень з Європейськими країнами.
Зробивши вибір, Володимир в 988 році прийняв хрещення. Нова релігія стала обов’язковою для всього населення. На місцях старовинних язичницьких капищ почали будувати християнські церкви.
Після хрещення Русі правитель взявся за перетворення в сфері освіти – в державі почали створювати школи, перша при Десятинній церкві в Києві, до Київської держави почали приїжджати грецькі монахи та науковці, які сприяли подальшому розвитку науки.

Володимир Великий. Штрихи до біографії.


Князь Володимир Великий по праву вважається одним з найвидатніших правителів Київської Русі. За часів його князювання були проведені кардинальні реформи у всіх сферах життя держави, він зміг не лише побудувати сильну монархію, а й нарешті поставити крапку в «цивілізаційному виборі» країни, впровадивши християнство.


Володимир Святославович став Новгородським князем ще за життя батька. Після смерті Святослава він залишився у Новгороді, його старший брат Ярополк став правити у Києві, а Олег – на землі древлян.
Після смерті батька між братами розгорілася міжусобна війна. Приводом до неї стало вбивство Олегом одного із прибічників Ярополка. Воно зіграло на руку київському князю, який давно бажав об’єднати всі землі під своїм керівництвом. В 977 році Ярополк переміг Олега, який загинув при штурмі міста Вручия, одночасно князь київський зміг захопити й Новгород. Володимир, був змушений втекти до Швеції, де в той час перебував його дядько, там він з допомогою свого тестя, шведського конунга, зібрав військо вікінгів – найманців, з яким у 978 році повернувся до руських земель.
Повернути Новгород Володимир Великий зміг майже без зусиль, наступним його кроком став Київ. По дорозі до Києва він захопив місто Полоцьк, де проживала наречена Ярополка Рогніда. Для того, щоб «узаконити» приєднання нових земель, Володимир одружився з нареченою брата. Не затримуючись у Полоцьку, він рушив з військом до Києва. Обложивши місто, Володимир Святославович домігся, щоб брат, зляканий ймовірним заколотом проти нього киян, втік до містечка Родня, де Ярополк і був вбитий.
Згідно «Повісті минулих літ», роки правління князя Володимира 980 – 1015, але деякі з тогочасних джерел називають іншу дату початку князювання – 979 або 978 рік.
Ставши на чолі Київського князівства, Володимир Великий розумів, що держава, яка опинилася у його руках, потребує багатьох реформ і перетворень. Для того щоб гідно заявити про себе на міжнародній арені, він розпочинає проводити прогресивну внутрішню політику.
Адміністративні перетворення були направлені на централізацію князівства – він усунув від влади місцевих князів, посадивши на їхні місця своїх синів. Система «племінних князівств» була зруйнована, а всі землі поділені на 8 адміністративних округів, таким чином він домігся зосередження влади в руках однієї князівської родини.
Розуміючи, що без сильного війська Київська держава не зможе захищати свої кордони, князь провів і перетворення в сфері оборони. Були ліквідовані військові об’єднання племен, тепер землі роздавалися конкретним особам за умови військової служби.
Вперше за часів Київської держави почалося карбування монети – «златники» та «срібники», на яких викарбовувалось зображення князя. Ця реформа сприяла економічному піднесенню країни.
Володимир спромігся на деякі зміни і в судовій системі – його діяльність в цій сфері була спрямована на розмежування єпископських та міських судів.